Інтерв’ю з Георгієм Махарадзе – тренером одеської команди з водного поло ОНМА (Одеська національна морська академія) – повинно було зосередитися на тому, як проходить підготовка до наступного сезону чемпіонату України. Хотілося зрозуміти, чи налаштовані одесити знову оскаржувати медалі. Нагадаю, що команда ОНМА, незважаючи на те, що середній вік гравців всього лише 16-18 років, завоювала «бронзу» в чемпіонаті України серед чоловіків. Причому нагороди дорослого чемпіонату Одеса виборола вперше за всю історію українського водного поло!
Але, почавши зі звичайного питання «як проходять літні тренування?», Я несподівано почула від тренера відповідь: «Ми не будемо змагатися в наступному сезоні чемпіонату України!»
– Георгій, як же так? Команда успішно виступила в національній першості, і раптом вирішили не продовжувати в наступному сезоні. ЧОМУ?
– По-перше, весь цей сезон провели в поневіряння і думках, де б взяти гроші для поїздок на тури. А турів не один-два, а шість було! З цим як то впоралися, добилися результату і привезли до Одеси «бронзу» національного значення. Це ще при тому, що в деяких турах не змогли брати участь багато основних гравців команди, і ми боролися лавою запасних. І що?! Виявилося, нікому наша перемога не потрібна!
– Як це не потрібна? Місту, ще й морському, почесно мати команду – призерів ватерпольної чемпіонату …
– Може і почесно, але місто нам про це не повідомив. Хлопців навіть елементарними грамотами нагородять. А вони варті! Адже мало того, що завоювали перші для Одеси медалі в дорослому чемпіонаті України, так ще й оплачували поїздки на тури зі своїх і батьківських кишень.
– Наскільки знаю, місцева преса все ж ваш бронзовий успіх без уваги не залишила?
– Розумієте, відреагували місцеві канали та інтернет-видання: повідомили новина про наш успіх, взяли у мене інтерв’ю. Я, звичайно, вдячний нашим журналістам, але що далі ?! Хотілося б в прямому ефірі поспілкуватися з місцевими спортивними керівниками – сісти за один стіл і задавати питання. Але таке навряд чи організовують. Я не бачу підтримки командних видів спорту в Одесі, на професійному рівні інтересу немає ні до кого, хіба що до регбістам, але це вже інша розмова.
– А ви самі пробували налагодити діалог з вашим спортивним керівництвом? Знаєте, якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори …
– Звичайно, пробував і не раз. Результат, а точніше його відсутність, на обличчя. Вели розмови щодо реконструкції басейну в Політеху, де раніше ми тренувалися. Апелювали до влади області та міста. Все закінчилося обіцянками і то думаю, обіцяли лише тому, що йшли передвиборні кампанії. Уже потім нам сказали, що це не в компетенції місцевого бюджету, а треба звертатися в Міністерство в Києві. Тоді питання – «навіщо обнадіювали?». Ми втратили дорогоцінний час. Адже у нас був навіть інвестор, але домовитися з ним нам не допомогли, а терпіння інвестора не безмежне.
Зараз батьки ватерполістів молодшого покоління хочуть знову відновити боротьбу, домогтися аудієнції у місцевої влади, просять і мене підключитися. Але у мене теж є амбіції тренера і чоловіки! Тому вважаю негідним спілкуватися з тими, у кого відсутній патріотизм і бажання розвивати спорт, стверджуючи таким способом імідж Одеси. Адже спорт це не тільки здоров’я, це сильна і інтелігентна нація!
– Георгій, але Ви ж так любите водне поло і чимало зробили для його розвитку в Одесі. Невже залишите все це?
– Я не кидаю водне поло, адже виховую ще й юнацьку команду. Але ось для тренувань дорослої команди, я хочу бути впевнений у підтримці хоча б кого то. Так сумно, що ми доводимо юнаків до молодіжного віку, а потім їх нікуди дівати. Хлопці все хороші і боєздатні, є результати, є бажання грати – їх і моє, але неможливо утримувати команду на голому ентузіазмі! Тому вважаю зараз розумним не продовжувати з дорослою командою, а виховувати нове покоління і при цьому знову з терпінням чекати, коли ж Одеса зверне на наш спорт гідну увагу.
– Тобто Ви розпускає дорослу команду? Яка ж буде тепер доля хлопців?
– Так, розпускаю !!! У моєму розумінні, команда або повноцінна, або краще її не треба. Якщо не буде підтримки, то довго хлопці не зможуть грати за свій рахунок! Почнемо чемпіонат і не завершимо, а інша справа постраждає. Я лише распорашіваю сили, а толку то особливо немає. У мене ще багато завдань, на яких можна сконцентруватися, залишаючись у водному поло, і допомагати країні, даючи нових ватерполістів в збірну. Але це вже тема для іншої розмови. А хлопці, сподіваюся, будуть підтримувати контакт зі мною і спортом, щоб не забути про те, з чого починали і звідки вийшли в життя. Я їх щиро люблю, і мені дуже шкода, але іншого виходу в цій ситуації не бачу!
Розмовляла Наталія Васё