Любов для спорту не завада або історія ватерпольного кохання

Ніхто не посперечається, що справжній тренер має любити свою роботу та  своїх підопічних. Це професія, яка вимагає любові.  Але трапляється й таке — професія, в якій знаходиш любов. Саме так сталося у тренера жіночої збірної Донецької області Сергія Рябченка, який одружився з воротаркою своєї команди Оленою Лиско. 6 вересня 2016 року у щасливого подружжя народилася донечка Кіра. І як же у день Святого Валентина не розповісти історію їх кохання?!

1503991_554249574669349_1914228326_n

Я приготувала для цієї пари дещо незвичне інтерв’ю. Питання для обох були однакові, але з умовою, що відповіді даватимуть таємно від своєї другої половинки. Отож, що в нас вийшло, думаю, зацікавить не лише вас, але й самих героїв, адже лише зараз Сергій та Олена, так само, як і ви, вперше прочитають  відповіді один одного.

Пригадайте, як ви познайомились?

Сергій: Ми обидва родом з міста Краматорськ Донецької області. Познайомились в нашому рідному краматорському басейні. Я якраз повернувся з Маріуполя, закінчивши ігрову кар’єру (десять років виступав за одну з найтитулованіших національних команд — маріупольський «Іллічівець» (попередня назва «Азов»),та  став тренером збірної Донецької області, де грала і Олена – вона була основним воротарем.

Олена: У грудні 2011 року був черговий Чемпіонат України, на якому несподівано для всієї команди представили нового другого тренера. Це і була наша перша зустріч.

20160410143920

— Яке враження справило на вас  це  знайомство?

Сергій: Я побачив її  — високу, красиву, довговолосу брюнетку, ще й з характером — такий типаж жінок мені до душі. Я зрозумів — вона буде моєю.

Ось так впевнено, по-чоловічому відповів Сергій. Сама ж Олена на той час ще не знала, що її долю вже визначив цей хлопець. Свої перші враження вона описує так…

Олена: якщо бути чесною, то побачивши Сергія, метеликів в животі я не відчула — це не була любов з першого погляду. Я  і подумати не могла, що  будемо разом. Спочатку мені здавалося,   він  — звичайний хлопець . Але вже  десь в лютому 2012 року ми почали щільно спілкуватися. А у березні  я полетіла до Ізраїлю  на чотири місяці – там мені запропонували грати за місцевий клуб.  Після мого повернення наші  почуття спалахнули з новою силою.

Через кілька місяців зустрічань вирішили жити разом. Притирка пройшла швидко і непомітно. Ми вже не уявляли себе один без одного. Загалом наші стосунки тривали півтора року, а влітку 2013 року на відпочинку в Криму Сергій зробив мені пропозицію руки і серця. У жовтні 2013 року ми одружилися.

Такі ми дівчата – весь хронометраж стосунків можемо докладно відтворити по місяцях. Але, як виявилось, у тренера все пораховано навіть по днях…

Сергій: Прозустрічалися рівно 12 днів і Олена поїхала до Ізраїлю. Через чотири місяці вона повернулася. Стосунки розвивалися стрімко: ми познайомилися з батьками один одного,  почали знімати квартиру. У відносинах між нами була любов і розуміння. Я усвідомив, що хочу саме таку дружину. На пропозицію зважився влітку , коли ми разом відпочивали в Криму. Прокинулись зранку і я їй сказав «Будь моєю дружиною».  12 жовтня  2013 року ми одружилися.

Уявляєте, виявляється ця парочка навіть недоліків один одного не помічає (ідеальних же не буває). Вони просто-таки підтверджують слова великого Омара Хайяма: «У коханій людині подобаються навіть недоліки, а в нелюба дратують навіть гідності».

Сергій: В Олени один недолік – в неї нема недоліків.

Олена: Недоліків нема або я просто їх не помічаю (сміється).

dscn3079

— А якби ви описали характер один одного?

Сергій: Характер в Олени різний: може довго злитися, а може бути милою і ніжною. Але після сварок, як правило, швидко відходить. Прямолінійна, категорична до людей: якщо їй людина не подобається (чи вчинок цієї людини) спілкуватися більше не буде, не терпить зради, брехні і лицемірства.

Олена: В Сергія дуже хороший характер, інакше мене б не витримав.  Я буваю емоційною і довго відходжу від сварок. Ну і, звичайно, я завжди права (сміється).

Чи легко працювати в одній команді? Особливо зважаючи на те, що Сергій – тренер, а значить головний, а Олена – підопічна, принаймні у грі. Тренери ж можуть і сварити гравців…

Сергій: Працювати з Оленою легко. Після гри я можу вказати їй на помилки, інколи це призводить до суперечок, але ми швидко миримось. Зрідка прикрикую лише на молодь, просто вони ще мало розуміють, а зі старшими працювати простіше. І взагалі я вважаю, що крик не надто допомагає.

Олена: Сергій кричить вкрай рідко, я навіть такого не пам’ятаю…  Він завжди старається нормально пояснити, спілкуватися без негативних емоцій, згоден на компроміси і намагається зрозуміти людину, знайти підхід, тому кричати, зриватися це не про нього. А те,  що працюємо в одній команді навіть добре, адже на виїздах завжди разом.

dscn1768

Не змогла не поцікавитись, чи Олена не ревнує чоловіка, адже як-не-як він працює у жіночому водному поло…

Олена: Не ревную.

Сергій: Ні, не ревнує. Вона знає, що для мене це лише робота.

Ну що ж, це справжня любов, друзі. Їх відповіді практично ідентичні, а значить вони добре знають один одного, поважають і щиро кохають. Але нехай пройдуть останнє випробування.

Чи добре ви орієнтуєтесь у смаках своєї половинки? Невеличкий тест для вас обох. Сергію, почнімо з тебе: який улюблений Оленин колір, страва, фільм?

Сергій: Колір фіолетовий. Страва суші. Фільм – серіал «Свати».

(Як на ці питання відповіла Олена. «Мій улюблений колір – фіолетовий і чорний. Страва, напевно, суші. Улюбленого фільму нема»).

Тепер черга Олени продемонструвати чи обізнана у  вподобаннях чоловіка.

Олена: «Сергієв улюблений колір? Він і сам не знає, який у нього улюблений колір. Страва – шашлик, шуба, борщ. Фільм? Конкретного нема, але він дуже любить старі і про війну».

(Відповіді Сергія. «Мій улюблений колір – коричневий. Страва – солянка та борщ, приготовані дружиною, ну і, звичайно, шашлик. А фільми – всі старі»).

Таки підловила я трохи наших героїв – не досконало вони знають один про одного, але для цього пізнання у них ще все життя попереду… Тож бажаємо їм палкого та вічного кохання, щасливого сімейного життя і щоб воно було солодше за мед.

31-12-2015-15

Вітаю і всіх вас з найромантичнішим святом зими. Кохайте і будьте коханими,  адже, як сказав колись древній китайський філософ, це єдиний спосіб жити на повну силу.

Підготувала Наталія Васьо

Світлій пам’яті Артема Шаботинського

24 листопада 2015 року… Цей день назавжди врізався в пам’ять багатьох українських ватерполістів. Врізався безжально…болюче… гірко….страшно….. Пішов з життя такий юний, 23-річний, ватерполіст-киянин Артем Шаботинський.

Колись Артем Шаботинський так сказав про свою улюблену гру: «Знаєш … водне поло — це моє життя. Я люблю цю гру. Коли я граю, то відчуваю себе вільним, незалежним. Я забуваю про все і просто отримую насолоду. Це зовсім інший світ, і в ньому мені комфортно».

Таке відчуття, що Артем зараз сам промовляє ці слова. На жаль, це лише відчуття…  Хлопець покинув нас рівно рік тому. Світлій пам’яті Артема Шаботинського присвячується…

img_4781

«Він жив-любив і не набрався скверни»

Артем народився 5 січня 1992  року в Києві у сім’ї Лілії та Сергія Шаботинських. Хлопець зовнішньо настільки був схожий на маму, що знайомі та друзі родини жартували, що Лілія народила собі себе ж.

Він дуже любив своє ім’я (особливо, коли до нього зверталися « Тьома»), дякував батькам за те, що назвали його саме так.

З дитинства обожнював усміхатися, він і сам був схожий на лагідний сонячний промінчик. Маленький Тьома любив усіх людей і ці почуття проніс  через усе своє життя.

Вже з року стала проявлятися його пристрасть до спорту. В півтора рочки так  вправно ганяв м’яч на дитячому майданчику, що  перехожі чоловіки пророкували: буде зіркою футболу. Але сам Артем вважав інакше — він бачив себе спортивним гімнастом, про що заявляв усім. При чому настійно вимагав від батьків записати його на гімнастичну секцію. Спочатку серйозно його заяви не сприймали, але коли почав демонструвати гімнастичні елементи, які вивчив самотужки, батьки замислились.

Проте мамина знайома, яка була плавчинею, від гімнастики відмовила, натомість порадила віддати Артема на плавання: по-перше, для здоров’я корисніше, по-друге, навіть як не стане спортсменом, то красенем точно буде, бо розвине усі м’язи.

Демократичний Тьома особливо не пручався, і його відвели в басейн «Вулкан»  (тоді йому було 6 років). Першим тренером стала Марія Улітько. Вона ж зауважила, що у хлопця хороші антропометричні дані, а простіше говорячи: «кисті рук, немов весла, і якщо розвиватиметься так і надалі, то невдовзі за два гребки перепливатиме увесь басейн».

Так минуло ще два роки… Тьома ріс, міцнів, з’явилися перші дитячі медалі. Марія Улітько вийшла заміж і пішла в декрет, а хлопець перейшов до групи іі батька, тренера школи Олімпійського резерву Олександра Улітька.

Тут вже почалися недитячі навантаження, відпрацьовувалися техніка плавання, гребок. Два роки виснажливих тренувань і монотонних запливів  від бортика до бортика. Хлопці виросли і тренер сказав, що час робити вибір. Було запропоновано три варіанти: йти до школи олімпійського резерву, просто плавати для себе в групі здоров’я або спробувати  грати у водне поло. Приятель тренера, світлої пам’яті Механошин Владислав Павлович, якраз тоді вів ватерпольну секцію у басейні «Юність».  Вибір було зробити непросто, але вчасно втрутилася  мамина співробітниця, чоловік якої, Сергій Лепеха, був ватерполістом: «Чого ви вагаєтесь?! Та після першого ж ватерпольного тренування, вже просто плавати він не захоче. Водне поло — це інше життя». Яку ж вона мала рацію! Артем просто-таки закохався у новий спорт. А батькам довелося прийняти вибір сина і навіть перевести його з математичної школи. Мама Лілія згадує: «Все одно він там  тільки мучився з нашої волі, адже ще тоді ми бачили його в іншій професії».

Так Артем опинився  у спортивному класі школи №133 на Бастіонній у Києві. Незважаючи на те, що до школи добирався  з іншого кінця Києва, був дуже щасливий. Адже все в його житті стало на свої місця: він знайшов себе, почувався як риба у воді, добре навчався, з’явилась впевненість.

Від Владислава Павловича хлопці потрапили до Войтовича Олександра Михайловича. Для ватерполістів того року народження, 1992-го, були не надто сприятливі часи: вони практично опинилися  поза бортом, адже для їх віку змагань особливо не проводилось. І їх, чотирнадцятирічних, на змагання брали з собою ветерани київського «Динамо», щоб юнаки змогли відчути дух справжнього водного поло. З їх легкої руки у  14 років Тьома став кандидатом у майстри спорту.

З приходом у київське «Динамо» Миколи Володимировича Калініна почалися позитивні зміни. І що найголовніше — у хлопців з’явився командний дух, вони втягнулися в спорт зі страшною силою і мріяли про непереможну команду. Звичайно, труднощі були завжди, але хлопці не здавалися….. Їздили на пізні вечірні тренування аж до Броварів. Мама Лілія Шаботинська з вдячністю каже: «Треба віддати належне тренерам Миколі Володимировичу, Віталію Клестову та іншим ватерполістам, які після тренування забирали юнаків на своїх машинах і підвозили до Києва. Саме в цій боротьбі за місце під сонцем Артем знайшов свою другу сім’ю. Він дуже всіх їх любив, безмірно пишався командою. Я просто не зумію словами описати його сильні почуття до всіх них і особливо до ветеранів».

22400_879376352144187_7341068046522603000_n

«Куди йти після закінчення школи?» —  для Тьоми такого питання не було. Звичайно, в інститут фізкультури  або педагогічний ВНЗ на фізичне виховання. «Як тільки ми не намагалися вмовити його на «престижнішу» професію, — згадує мама, — «для нашого спокою він звичайно подав документи в кілька інших ВНЗ, але, ми знаючи, що він все одно стоятиме на своєму, поставили умову: вчитимешся там, де хочеш, якщо пройдеш на бюджет». Сказано – зроблено. Артем здав усі предмети, більше того,  на вступному тестуванні в університеті Драгоманова побив рекорд в запливі на стометрівці. Пройшов на бюджет і в педагогічний університет ім. Б.Грінченка. Батьки ретирувались, а Тьома обрав університет ім..Б.Грінченка. Йому запала в душу домашня атмосфера, яка панувала там, і не дарма…

img_4775cr

«Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розів’ється біда»

Коли Артем захворів, то його і родину підтримував увесь університет.

Лілія Шаботинська: «Вони дуже допомагали фінансово, добрим словом, організували для Артема індивідуальне навчання, запропонували йому змінити факультет фізичного виховання  на новий факультет медіакомунікацій (вважали, що його бажання бути спортивним журналістом треба втілити в життя). Хлопці з дівчатами і викладачі приходили до нас додому. Пам’ятаю, як дівчатка спекли торт  і в ньому заховали записочки зі слова підтримки і любові (ми досі їх зберігаємо). Коли ми хотіли забрати документи з інституту, розуміючи, що Тьома вже не вернеться на навчання, декан сказав: «Ні, нехай він до кінця залишається з нами». Разом з викладачами сильно нас підтримували. Увага цих людей для нас неоціненна».

Проблеми почалися з болів у спині. Спершу вирішили – радикуліт,  поболить і перестане, ніхто й подумати не міг, що все обернеться страшною трагедією. Згодом болі стали просто нестерпними, поставили діагноз «спондилолістез ІІ ступеня» — це захворювання хребта, при якому один з хребців зміщується вперед або назад по відношенню до інших хребців.  Запропонували операцію. У травні 2013 року Тьомі поставили стабілізуючу систему (в народі називають пластини) на два поперекових хребця і один крижовий хребець та замінили два міжхребцевих диски на імпланти. Під час операції лікар на додачу до всіх бід виявив ще й розкол хребта.

А через два тижні хлопця прооперували повторно. Але невдовзі болі відновилися і стали ще сильнішими. Лікар рекомендував почекати кілька місяців, і все пройде, адже система стояла просто ідеально. Час минав, нічого не змінювалося і після чергового обстеження помітили величезну пухлину крижів, це виявилася саркома Юінга.

Ліля Шаботинська: «Ми боролися з усіх сил, до останнього… Стільки курсів хіміотерапії, після 23-ої вже навіть не рахували, крім того ще й  багато променевої терапії.  На жаль, навіть у світі ще не змогли перемогти цю саркому, занадто підступна і мінлива …

Тьома боровся так, що це важко описати словами. Поруч з нами була його команда, ветерани, тренери, друзі з інституту, батьки хлопчаків-ватерполістів — ми так їм за це вдячні. Це була дуже важлива та необхідна для нас підтримка, не тільки моральна, але  й значна матеріальна. Це завдяки всім тим людям, наш хлопчик  побув довше з нами. НИЗЬКИЙ ІМ ВСІМ УКЛІН І МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я».

А ще він не переставав дбати про своїх рідних. Взагалі Тьома був уважним і турботливим, дуже любив рідних і близьких (друзі для нього теж були рідними). Лілія згадує: «Років з дванадцяти на свята або які-небудь річниці дарував маленькі подарунки, завжди продумував їх зміст, так у нас з чоловіком з’явилися іменні келихи для вина, іменні кубки для кращої мами і для кращого тата (вже будучи лежачим замовляв їх через Інтернет). Тьома міг з будь-якого заходу зробити свято, посмішка з його вуст ніколи не зникала, говорив: «ну, що ви всі такі кислі, жити треба весело». Міг швидко всіх зібрати і організувати пікнік або якусь вилазку на природу, ніколи не сидів на місці, вдома був рідко. Поки хвороба безжально не втрутилась у його позитивне життя….»

_dsc0383

«Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест»

У Артема ще з дитинства була мрія — грати в національній збірній та в закордонних клубах. Він довго і старанно до цього йшов, спочатку потрапив в юнацьку збірну, потім в національну (дуже цим пишався), але за Україну пограв мало.

Він настільки любив водне поло, що захворівши, найбільше переживав за те, що на Олімпійські ігри вже ніколи не потрапить. Він боровся відчайдушно, від його сили духу і залізної волі у всіх перехоплювало подих.

Лілія Шаботинська: «Розуміючи, що треба зробити перерахунок маршруту (як в навігаторі), Тьома прийняв рішення тренувати хлопців і освоїти професію журналіста. Тренувати запропонували тренери, щоб завжди залишався в їх середовищі і передавав досвід.

А підступна хвороба  лютувала все сильніше….Тьома ні на секунду не здавався, не нарікав на таку долю, не плакав. Лише одного разу, напередодні хлопцевої смерті, мама зайшла до кімнати і застала сина, який захлинався у риданнях, не міг вимовити ні слова. Ледь заспокоїла його і запитала, що сталося. У відповідь почула, що йому наснився сон… Він стоїть з усіма своїми ватерполістами на краю прірви, земля під ногами розходиться все більше і треба всім перестрибнути на іншу сторону. Хлопці вирішують, що Тьома,  оскільки він хворий, буде стрибати останнім.  І він не встиг …

Лілія пам’ятає, що син тоді плакав і говорив: «Як вони могли мене покинути. Адже вони моя родина. Я за них можу віддати ВСЕ. Вони моє життя …».

Сон виявився пророчим. Тільки не про зраду друзів він був, а про те, що хлопець перебував вже на краєчку свого життя — над прірвою безжальної смерті.

Мама згадує: «Коли Тьома вже не міг виходити з дому, хлопці з команди приходили до нього, залишалися скільки могли і часто ночували з ним (спали де-небудь: на ліжку з Тьомою, на підлозі). Такої відданої дружби я в житті більше не зустрічала.

А коли Тьома помер, хлопчаки, яких він трохи тренував, намалювали свої автопортрети і підписали «ТРЕНЕР, МИ ЗАВЖДИ БУДЕМО З ТОБОЮ» та примудрилися покласти їх в труну (добре, що розпорядник помітила і ми їх витягли, тепер ми зберігаємо їх вдома).

А зараз Тьома – наш янгол, який неодмінно оберігає всіх нас …»

Тьома, ми всі завжди тебе пам’ятатимемо!!! Вічная  пам’ять!

 

У заголовках використано слова з вірша Василя Стуса

Найсильніші ватерпольні команди розіграють СУПЕРКУБОК України!

У грудні 2016 року вперше відбудеться Суперкубок України з водного поло серед чоловіків. За попередніми даними найголовніший трофей країни розіграють дві команди —  чемпіон України та володар Кубка України сезону 2015/16 рр.

Отож, одна з команд-учасниць Суперкубка вже відома — харківський «Слобожанець», який у  сезоні 2015/16 рр. вперше у своїй історії став чемпіоном України. Суперником «Слобожанця» будуть переможці Кубка України, фінал якого відбудеться 22-25 листопада у Харкові.

У випадку, якщо харків’янам вдасться здобути і національний Кубок, тобто оформити золотий дубль, то другим учасником Суперкубка стане срібний призер Кубка України. Тому з великою ймовірністю Суперкубок розіграють «Слобожанець» та львівське «Динамо».

Нагадаємо, що  рішення про проведення Суперкубка України було прийнято  наприкінці 2015 року на засіданні Виконкому Федерації водного поло України. Таке рішення лишається в силі й сьогодні. Це  підтвердив віце-президент Федерації водного поло України Олександр Євтушок, додавши, що точні дати і місто, в якому пройде Суперкубок, визначаться  після закінчення Кубка України.

Чемпіон України, ватерпольний «Слобожанець», до нового сезону готовий

Харківський «Слобожанець» на чемпіонаті України серед чоловіків сезону 2015/16 рр. створив справжню сенсацію, посунувши з ватерпольного олімпу львівське «Динамо», яке три попередні сезони поспіль було найсильнішим в національній першості. В червні у серії фінальних ігор «до трьох перемог» «Слобожанець» достроково здолав «Динамо», ставши вперше у своїй історії чемпіоном України.

Наприкінці липня «Слобожанець» здобув бронзову нагороду на міжнародному турнірі з водного поло серед чотирьох чоловічих національних збірних команд «Кубок Федерації». Нагадаємо, що на цьому турнірі «Слобожанець» виступив замість  національної збірної команди України.

Після такого врожайного на медалі літа гравці «Слобожанця» пішли у відпустки до 15 серпня.

А як після відпочинку продовжив підготовку «Слобожанець», які зміни відбулися у складі команди та що чекає на нових ватерпольних чемпіонів у змагальному сезоні, який розпочнеться за лічені дні, розповів головний тренер команди Сергій Колточихін (на фото).

12805809_804888786301242_146602264708388997_n

«Команда у хорошій формі»

— З 16 по 26 серпня провели тренувальні збори на літній базі  Харківського обласного вищого училища фізичної культури та спорту, — розпочав розмову Сергій Колточихін. – На цих зборах були не тільки гравці «Слобожанця», але й  наші молодші харківські ватерполісти, які у майбутньому  також можуть потрапити у дорослу команду.

Зі складу «Слобожанця» на збори прибули практично всі, крім Владислава Мужичука, Микити Бажинова, Вадима Євстратова та ветерана В’ячеслава Скрипника.

Порадувало те, що збір з нами проходив і основний воротар «Слобожанця» Віталій Петров (на фото), який влітку переніс операцію на коліні, але досить швидко повернувся у лави команди.

14159718_1176764765730576_1458136061_n— Розкажіть, як саме проходили тренування на зборі?

— Інтенсивно, адже на зборі спортсмени не зайняті ні навчанням, ні роботою, тому ми максимально використовували цілий  день. На період зборів вода була холодна, ще й цвіла, тому займалися в основному загальною фізичною підготовкою: вправи на турніках, з резиновими еспандерами, грали у футбол, волейбол, бігали кроси.   Якщо дозволяла погода – виходили на воду. Але знову-таки завданням була не гра, а різні рухи та вправи  з м’ячами — упродовж  години-півтори в залежності від температури води.  Можу підсумувати, що вся команда у хорошій формі.

14112082_1176767765730276_1148188500_n 14081081_1176765245730528_1950046387_n

Зміни  в лавах «Слобожанця»

— Як я вже казав, — продовжує головний наставник харків’ян, — на зборі не було одного з провідних гравців «Слобожанця» Владислава Мужичука – його запросили виступати за другу команду російського Волгограду. Це значна втрата для нас, оскільки Влад був одним  з найбільш прогресуючих ватерполістів, мав хороший досвід виступів за молодіжну збірну України. Але засмучуватися не будемо, виховаємо нових (сміється).

Всі інші ватерполісти «Слобожанця» на місці. Залишається у грі і наш ветеран В’ячеслав Скрипник, чому я радий, адже як показали останні змагання «Кубок Федерації», без В’ячеслава ми все ж виглядали блідо: не в плані підготовки, а щодо організованості. Скрипник позитивно впливає на молодь, вони біля нього дисциплінованіші та відповідальніші.

-Чи є новачки у команді?

-З харківського ХПІ до нас перейшов Артур Однолєтков (на фото). Він сам звернувся  з пропозицією грати у «Слобожанці», а ми були не проти. Артур 1991 р.н., свого часу виступав за харківське БМК, потім за ХПІ. Цікаво, як буде почуватися у «Слобожанці», адже в ХПІ він був явний лідер, вся гра будувалася на ньому, а в новій команді буде по іншому. Але вже можу позитивно відзначити його: літні збори проходив разом з нами і там працював з задоволенням та завзяттям.

14408761_622220061292880_1559744150_n

Також поступово  залучатимемо до «Слобожанця»  вихованців наших спортивних училищ: Олександра Бакшиньова (2001 р.н.) —  з Харківського державного вищого училища фізичної культури, а також Іллю Наволокова (2000 р.н.) та Олександра Остапенка (2001 р.н.) – з Харківського обласного училища фізичної культури та спорту. Звичайно, лідерами вони  зараз не будуть, але усьому свій час. Хлопці хороші, перспективні, викликаються до молодіжної збірної команди України – на останній збір були запрошені всі вони і ще один гравець «Слобожанця» Микита Бажинов.

— Знайомі прізвище двох ваших новачків. Ілля Наволоков часом не брат Кирила Наволокова — одного з найсильніших гравців «Слобожанця»? І Олександр Бакшиньов – він, здається, вже грав за вашу команду?

-Ілля Наволоков – двоюрідний брат Кирила, і подібно до нього є одним з лідерів у своїй віковій категорії. Тож, будемо сподіватися, два Наволокови в одній команді створять багато незручностей суперникам.

А Сашко Бакшиньов дебютував за «Слобожанець» влітку на міжнародному турнірі у Бресті (Білорусь). Він гравець середньої лінії захисного плану, високий, з хорошим кидком.

Одним словом, новачки у нас достатньо непогані, а вже незабаром зможемо побачити їх у дії – на змаганнях у складі «Слобожанця».

Ватерпольні баталії вересня

— Вже у цю п’ятницю, 23 вересня, у Львові розпочнемо змагання за Кубок Львова, де нашими суперниками, крім місцевого «Динамо», будуть дві іноземні команди – з Польщі та Молдови.  Але у Львові «Слобожанець» виступить не повним складом – без молодших гравців, які у ці ж дні представлятимуть юнацьку команду Харкова на міжнародному турнірі 2000р.н. і мол. у Молдові. До Львова зі «Слобожанцем» вирушив другий тренер команди Сергій Столяров (на фото).

11059609_921593041240774_8549440716050361973_o

Одразу зі Львова «Слобожанець» поїде до Молдови, де вже повним складом виступимо на відкритому Кубку Молдови – міжнародному турнірі, де за попередніми даними гратимуть національна та молодіжна збірні Молдови, збірна Білорусі.  Добре, що  стільки змагань,  погано, що без перерви.

Потім повертаємось у Харків і поки змагальних планів немає, але будемо шукати перед Кубком України ще спаринг-партнерів.

Наостанок, хочу сказати:  минулого року хлопці якось довго «розкачувались» та набирали форму після літа, а цього сезону відчуваю у них велике бажання і завзяття».

Розмовляла Наталія Васьо

На чемпіонаті Європи U-19 українські ватерполістки не подужали хорваток

Українська збірна поступилася хорваткам у  другому матчі  на чемпіонаті Європи серед ватерполісток до 19 років, який  у ці дні  проходить у місті Гаага (Нідерланди). Підопічні Михайла Лебедєва та Наталії Мельничук програли молодіжній збірній Хорватії з рахунком 4:13 (0-3, 2-3, 1-2, 1-5).

У першому періоді українки не спромоглися розпечатати ворота суперниць, натомість хорватки тричі пробили київську воротарку Марію Дворжецьку — 0-3.

На початку другого періоду Діні Теліпко нарешті вдалося  відкрити рахунок, проте на її гол хорватки відповіли двома — 1-5. Ще один м’яч у ворота Хорватії вдалося забити Анфісі Булах , але і за нього суперниці помстилися  — 2-6.

Третій період команди провели у рівносильній боротьбі, проте влучнішими все ж були хорватки, які доплюсували ще два голи до загального рахунку. Українська збірна  суперниць засмутила раз і знову автором голу була  Анфіса Булах — 3-8.

Остання чверть зустрічі виявилась найневдалішою для українок.  Хорватки до середини четвертого періоду вже тричі встигли вразити українські ворота, і лиш тоді Діна Теліпко спромоглася відповісти голом. Для української збірної це був останній забитий м’яч у цій грі, а ось хорватська команда влучила ще двічі — 4-13.

Як прокоментувала гру наставниця збірної Наталія Мельничук: «Проблема у нас та ж сама — не потрапляємо у ворота. І чи можу я звинувачувати дівчат у цьому, адже основний склад збірної , киянки, тренуються вдома без воріт. Удари по воротам відробляємо на вулиці, б’ючи м’ячем об стіну. Та й хорваткам протистояти непросто, вони дуже рослі і дужі. »

Нагадаємо, що у першій грі українки програли француженкам 9:14 (2-4, 2 -3, 4-3, 1-4).

У наступному матчі, який відбудеться 13 вересня, українська збірна зустрінеться з росіянками.

СЬОГОДНІ УКРАЇНКИ СТАРТУВАЛИ на ЧЕМПІОНАТІ ЄВРОПИ з водного поло U-19

Сьогодні українська молодіжна збірна дівчат (1997 р.н.) розпочала змагання на чемпіонаті Європи серед ватерполісток до 19 років, який триватиме до 18 вересня у місті Гаага (Нідерланди).
У стартовій грі українки, на жаль, поступилися збірній Франції 9:14.
 
Коротко про матч. У першому періоді українки програвали 0:4, але у подальшому зуміли наздогнати 8:8. І все ж на кінець третього періоду француженки відірвалися на два м’ячі 8:10. На жаль, в останньому, четверому, періоді, українки також поступилися 1-4, закінчивши гру з загальним рахунком 9:14.
 
Тренери збірної Михайло Лебедєв та Наталія Мельничук відзначають, що команда боролася до останнього, але не все вийшло у них в захисті. Та й у збірної Франції дуже сильна центральна нападниця, на рахунку якої близько шести голів у наші ворота. Є певні зауваження і до суддівства, але тренери цю тему піднімати не захотіли.
 
Наступну гру наша збірна проведе 12 вересня з Хорватією.
Нагадаємо, що у Гаазі честь України захищають наступні ватерполістки. Киянки: воротарка Марія Дворжецька (1998 р.н.) та польові гравці — Анфiса Булах, Олена Погорiла, Катерина Ленська (усі 1998 р.н.), Єлизавета Ходос, Дiна Теліпко (обидві 1997 р.н.) та Богдана Заяць (2002 р.н.). Ватерполістки з Дніпра: воротарка Дарія Володько (1999 р.н.) та польові гравці Ліда Кошевая (1997 р.н.), Сабіна Даніліна, Аріна Шакурова і Софія Винник (2001 р.н.). Та спортсменка з Краматорська Валерія Назаренко (1997 р.н.).
Вболіваємо і бажаємо нашим дівчатам успіху!!!

Українки змагатимуться на чемпіонаті Європи з водного поло

Український прапор таки замайорить на ватерпольній арені Європи. І хоч чоловічі збірні, національна та молодіжна, на жаль, не зуміли подолати кваліфікацію і не відібралися на цьогорічні чемпіонати Європи, Україна поза бортом не залишилась. Молодіжна  збірна дівчат (1997 р.н. і мол.) незабаром побореться за європейські нагороди. Основу збірної складуть вихованки київської СДЮШОР № 9. А їх тренери —  Михайло Лебедєв та Наталія Мельничук за сумісництвом є ще й наставниками «молодіжки», більше того – в основному завдяки їх зусиллям дівоча збірна продовжує існувати!

13932722_1102410413129980_1918414575580308574_n

Про євростарт та підготовку до нього детальніше розповість другий тренер українок Наталія Мельничук.

«З групою не пощастило»

Чемпіонат Європи серед ватерполісток до 19 років проходитиме з 10 по 18 вересня у місті Гаага (Нідерланди), — розпочинає  Наталія.  —  У ньому візьмуть участь 17 команд, які розділені на чотири групи. У трьох групах гратимуть  по чотири команди, а в одній групі В (нашій) —  п’ять команд.

З груп виходять перші трійки, які боротимуться за 1-12 місця. Ті команди, які не зуміють вийти з груп, розіграють 13-17 місця.

— Можете нам дати повну розкладку по групам чемпіонату Європи?

— Звичайно. Групи на чемпіонаті Європи-2016 мають такий вигляд:

Група А: Італія, Словаччина, Великобританія, Болгарія.

Група В: Росія, Угорщина, Франція, Україна, Хорватія

Група С: Іспанія, Нідерланди, Сербія, Румунія

Група D: Греція, Німеччина, Ізраїль, Туреччина

— Так розумію, що в інших групах  вам достатньо було б однієї перемоги, щоб продовжити боротьбу за 1-12 місця, а у вашій групі завдання ускладнене – треба здолати дві команди…

— Саме так. З групою нам явно не пощастило. По-перше, тому що, у ній грає п’ять, а не чотири команди, як у решти груп. А, по-друге, деякі суперниці для нас «темні конячки». Наприклад, юніорські збірні Франції та Хорватії я давно не бачила на чемпіонатах Європи: у 2014 році Франція не брала участі, Хорватія була, але ми з ними не грали. Тому не знаємо, що вони з себе уявляють і чого очікувати від них.

________20160813_1609705762

«Стартовий склад збірної – киянки»

Чи можете вже зараз оголосити склад збірної?

— Маємо 15-ть збірниць, з них оберемо тринадцять. Але ми до останнього не скажемо імена тих тринадцятьох, адже хочемо, щоб усі дівчата поборолися за місце в збірній. Лише скажу точно, що перша стартова шістка — киянки, решта гравців – заміна.

— Тобто у вас набирається гравців не лише на стартовий склад, а й на лаву запасних. Це вже непогано, зважаючи на непросту ситуацію з жіночим водним поло в Україні.

— Так-то воно так, але маємо суттєву проблему: між стартовим складом і заміною — дуже велика різниця і в віці (в середньому – чотири роки),  і в досвіді.

— Отож, познайомте нас з усіма претендентками на участь в чемпіонаті Європи…

— Маємо у молодіжній збірній ватерполісток з трьох регіонів – Києва, Дніпра та Краматорська.

Киянки: воротарка Марія Дворжецька (1998 р.н.) та польові гравці — Анфiса Булах, Олена Погорiла, Катерина Ленська (усі 1998 р.н.), Єлизавета Ходос, Дiна Теліпко (обидві 1997 р.н.), Тетяна Бебешко (1999 р.н.), Анастасiя Іванченко (2001 р.н.) та Богдана Заяць (2002 р.н.).

Ватерполістки з Дніпра: воротарка Дарія Володько (1999 р.н.) та польові гравці Ліда Кошевая (1997 р.н.), Сабіна Даніліна, Аріна Шакурова і Софія Винник (2001 р.н.)

Та спортсменка з Краматорська Валерія Назаренко (1997 р.н.).

13891990_1072890866099261_3228569175487829997_n

«Тренувалися без воріт»

— Як проходила підготовка збірниць?

Киянок тренували постійно, щоправда, без воріт! Адже, як я вже колись розповідала, маємо на все про все дві плавальні доріжки. А удари по воротам відробляємо на вулиці —  б’ємо м’ячем об стінку.

А всю «молодіжку» збирали кілька разів. Двічі змагалися у Львові: у травні  на всеукраїнському турнірі з водного поло «Львівська весна» серед юнаків, а у серпні —  на міжнародному турнірі «Кубок Скловського» серед юніорів. А також провели два збори у Дніпродзержинську – у липні та зараз.

— І на обох турнірах ви з хлопцями змагалися?

— Так. Зрозуміло, що з трохи молодшими, ніж наші дівчата. Але ці молодші юнаки по своїй рухливості, швидкості і силі чимось нагадують команди із жіночої еліти. І тому нам такі спаринги дуже корисні.

________20160812_1416729374

 

Що нам «світить» на Євро?

— Наталю, а на яке місце реально претендувати українкам?

— Щоб чогось вимагати від команди, напевно, треба створити хоча б елементарні умови для підготовки. А ми таких не маємо: без воріт, без належного фінансування і навіть без купальників. Нам довелося купальники до Євро шити за власні кошти. Але сподіваюся, що всупереч всьому збірна гідно виступить на змаганнях. Адже ми вже маємо непоганий досвід на європейській ватерпольній арені. У 2013 та 2014 рр. посідали восьмі місця на чемпіонатах Європи, а також вперше за всю історію українського жіночого водного поло відібралися на чемпіонат світу – до того ж двічі – у 2013 та 2015 рр.

Розмовляла Наталія Васьо

ОИ-2016.Анализ старта ватерпольных баталий в РИО.

Наверное, главной сенсацией первого дня стала завершальная игра, в которой сборная Бразилии, руководимая тренером – легендой мирового водного поло – хорватским специалистом Ратко Рудичем, обыграла одного из фаворитов Олимпийского турнира сборную Австралии, которую так готовил и тренирует хорват Элвис Фатович , с минимальным преимуществом (8:7). Кто бы мог подумать, что сборная Бразилии ранее вообще не игравшая толком в водное поло за четыре года под руководством Рудича уже на старте станет главным возмутителем спокойствия. Стала!

Ратко Рудич, главный тренер сборной Бразилии:

«Я тренировал много национальных команд, во всем мире, но это первый раз, когда я тренировал команду, которая Организовала Олимпийские игры. Сегодня был очень особенный день. Болельщики дали нам невероятную поддержку и на протяжении всей игры с Австралией, они яростно болели за нас и помогли нам добиться очень важной победы над грозным соперником.  Мы совершили несколько ошибок, но для всей команды — это была очень позитивная игра! Команда была очень дисциплина применить то, что мы планировали перед игрой и сделать это является характеристикой хорошей командной игры в целом.

Ещё одна сенсация нас поджидала в игре сборной Греции – явным фаворитом на завоевания медали в игре с аутсайдером сборной Японии. Именно японцы уже несколько лет демонстрируют очень подвижную, юркую и быструю игры с использованием контратак и достойной бросковой подготовкой, были близки к самой громкой сенсацией , ведя в счете после третьего периода в три мяча, однако греки в заключительной четверти «включились» в игру и в итоге обыграв японцев  (4:0), смогли в итоге праздновать первую победу с минимальным преимуществом (8:7), итоговой сенсации не произошло и все же ватерполисты из Японии доказали, что высокие и мощные ватерполисты, еще не показатель  того, что можно обыграть маленьких и быстрых и это надо признать, что водное поло доступно для всех категорий спортсменов, только надо это грамотно использовать при воспитании и подготовки юных дарований!

Надо отметить, что в первых  играх команды играли фактически в мяч в мяч, и только ватерполистам из Черногории удалось выиграть у французов в три мяча (7:4). Черногорцы после двух периодов вели уверенно в счете (5:0)…

Вечная борьба между вечными соперниками сборными Испании и Италии до конца игры всех держала в напряжении. Испанцы с первых минут завладели инициативой, и все шло к победе в этой игре, однако у нас в нашем виде спорта субъективное судейство, что позволяет влиять на результат. В  итоге итальянцы серебряные призеры Олимпийских игр в Лондоне вырвали победу в заключительном  периоде за 2.40  секунд до окончания игры, Кристиан Прешутти  поставил победную точку в этой  принципиальнейшей игре равных соперник (9:8).

Олимпийские чемпионы Лондона – сборная Хорватии без особых проблем переиграла сборную США, хотя два периода игры завершилось вничью, более опытная команда добилась победы в следующих двух с разницей в один мяч периодах игры и итогового результата (7:5). По два мяча в этой игре забросили: Тони Азеведо (США), Маро Йокович и Ангело Шетка – (оба Хорватия).

В первой стартовой игре встретились два потенциальных претендента на золотые медали Олимпиады в Рио. Это сборные Венгрии и Сербии. На протяжении двух периодов венгры владели инициативой, и ушли на большой перерыв при счете (9:6), но сербы крепкий орешек и им удалось выровнять ситуацию и за четыре секунды, до конца игры реализовав лишнего игрока, левша Филип Филипович сравнял счет в этой игре (13:13). Боевая ничья! Вот только основной вратарь Виктор Надь при счете (13:12), был вынужден покинуть ворота из-за травмы, похоже, потянул мышцу бедра. Пожелаем ему скорейшего выздоровления, без него и его игры в воротах с мимикой и жестами водное поло явно потеряет в популярности …О

Стартовый день без сюрпризов не обошёлся!

Теперь команды разбитые на две группы однозначно будут биться за высокие места, и стараться просчитать своего соперника на стадии четвертьфиналов, где игры уже пойдут на вылет.  Напомню, что только по четыре команды из каждой группы продолжат путь к Олимпийскому пьедесталу в Рио…

Вся борьба только начинается и мы все любители и почитатели водного поло в ожидании сражений за место «под Солнцем»!

Второй день соревнований у мужчин стартует 08 августа и завершится 09 августа. 9-го августа в борьбу вступят и женщины.

Источник: http://waterpolonline.ru/

 

Украина олимпийская: без водного поло, футбола, баскетбола и гандбола.

Уже на третьей летней Олимпиаде подряд Украина не представлена ни в одном из командных видов спорта! Более того — по динамике результатов несложно заметить, что в этом смысле Украина стремительно и уверенно деградирует. Все это, в первую очередь, вследствие  отношения государственных властей к спорту в Украине. 

Сегодня в Рио-де-Жанейро состоится открытие Олимпиады-2016, на которую заявлено более 200 украинских спортсменов — все они будут представлять страну в индивидуальных видах спорта. При этом, в командных видах Украина уже традиционно для себя участвовать не будет — увы, наши сборные по футболу, баскетболу, волейболу, гандболу или водному полу были бесконечно далеки от поездки в Бразилию. Точно так же нас нет ни в пляжном волейболе, ни в хоккее на траве, ни в дебютирующем в Рио регби-7.

В 1996 году, когда Украина впервые в качестве независимого государства принимала участие в летней Олимпиаде, на Игры от страны ездило всего три сборные в командных видах:  мужская сборная по водному поло, а также женские — по баскетболу и волейболу. В  1996 году женская баскетбольная сборная Украины заняла на Играх в Атланте четвертое место, а женская волейбольная — 12-е. Спустя восемь лет женская команда Украины по гандболу добыла бронзу на Олимпиаде в Афинах — это участие до сих пор является последним для страны в командных видах спорта. Больше украинские команды на Игры не отправлялись.

Не отправлялись, потому что не могли пройти квалификацию к турниру. В чем особенность командных видов Прежние баскетбольные, волейбольные и гандбольные успехи на Олимпиадах продиктованы еще советской системой подготовки спортсменов. Даже гандбольная «бронза» 2004 года вряд ли была бы возможной без фундамента, который в начале 90-х годов заложил знаменитый украинский специалист Игорь Турчин и которым спустя десятилетие умело распорядился другой ветеран тренерского цеха Леонид Ратнер. После этого ни одна из сборных Украины всерьез не претендовала на Олимпиаду. На поверхности виднеются кадровые проблемы в командах, но за ними стояли и стоят организационные и финансовые трудности. В прошлом генеральный секретарь Федерации баскетбола Украины (ФБУ) Александр Ларин также обращает внимание на главное отличие между индивидуальными и командными видами спорта: достигать успехов в командных видах без наличия выстроенной системы подготовки — от детского-юношеского до взрослого уровня — невозможно. «В командных видах спорта результат зависит от выстроенной системы в значительно большей мере, чем в индивидуальных, — объясняет Ларин. — В индивидуальных видах спорта могут сойтись талантливый тренер с талантливым и трудолюбивым спортсменом, которые вопреки всем обстоятельствам дадут результат. В игровых видах спорта это невозможно, здесь в любом случае должна быть создана система. Но если государство не способствует развитию, если нет соответствующей инфраструктуры, то результата не будет. Точнее, он может быть дан на каком-то коротком отрезке. Но, как правило, этого всплеска командам не хватает, чтобы попасть на Игры». Такой всплеск был в украинском баскетболе в начале текущего десятилетия, когда сборная Украины под руководством американского специалиста Майка Фрателло заняла шестое место на Евробаскете-2013 и впервые в истории квалифицировалась на чемпионат мира. Аналогичный успех на Евробаскете-2015 позволил бы Украине попасть в квалификационный олимпийский турнир, но к тому времени руководство ФБУ поменялось, Фрателло в национальной команде уже не было, и на чемпионате Европы «желто-синяя» сборная провалилась. Ларин также отмечает проблему отсутствия в стране современной инфраструктуры, которая могла бы позволить проводить дома крупные международные турниры. За 25 лет независимости Украины множество спортивных сооружений пришли в упадок, а взамен появились лишь два больших государственных объекта, построенных к Евро-2012 — новый НСК «Олимпийский» и «Арена Львов». Вместе с тем, именно наличие инфраструктуры позволяет привозить в Украину большие соревнования, которые могут быть локомотивом массовости в отдельных видах спорта.

13346591_1193589690671843_2850810028121335774_n
«Ребенок приходит на соревнования и видит людей, которые на самом высоком уровне показывают высокие результаты. После этого он сам хочет стать спортсменом — потому что это погружение в атмосферу, это сопричастность к большому спорту в качестве зрителя. Мы лишены этого», — констатирует экс-генеральный секретарь ФБУ. «Государство должно создавать условия для развития. А у нас оно в большей степени занимается имитацией деятельности», — добавляет он.

Позиция Министерства.

В Министерстве молодежи и спорта отсутствие Украины в командных видах спорта на Олимпиаде объясняют финансовыми причинами. По мнению замминистра Игоря Гоцула (на фото), неудачи украинских команд — это следствие экономических проблем в стране. «Причины понятны и лежат исключительно в экономической плоскости. Индивидуальным видам спорта легче выживать даже в условиях стагнирующей экономики. Что касается командных видов спорта, то они требуют больших трат. Кроме того, здесь успех зависит не от одного человека, а от готовности целого коллектива. Соответственно, это и есть причиной того, что Украина сегодня не имеет мощных успехов в командных видах спорта. Это напрямую связано с экономической ситуацией в стране», — говорит Гоцул. При этом, возникает вопрос: если на командные виды спорта требуется больше средств, нет ли их ущемления при распределении финансов? Ведь очевидно, что одно лишь попадание баскетбольной или волейбольной сборной на Игры может принести гораздо больший резонанс и спортивный престиж стране, чем медали в условной стендовой стрельбе. По мнению Ларина, при финансировании приоритет действительно отдается индивидуальным видам спорта, так как в них более урожайный медальный зачет. «Такое отношение раздувают чиновники, которые начинают считать медали. Это все производные от советской системы», — считает спортивный функционер. Гоцул опровергает такую приоритетность, хотя соглашается, что командные виды спорта, требующие больших средств, не имеют преференций перед индивидуальными. Как рассказал замминистра, финансирование различных видов не так давно стали высчитывать по специальной формуле. В ее основу заложены два показателя — успехи вида спорта на международной арене и его массовость. По этим показателям рассчитывается сумма, которую получит тот или иной вид спорта. При этом, согласно формуле, массовость определяется не зрительском интересом к какому-либо виду спорта, а количеством детей, занимающихся им. Ожидаемо, наиболее массовым видом спорта в Украине является футбол, на втором месте — легкая атлетика. Среди командных видов за футболом следуют волейбол и баскетбол.
1470217108-5753-igor-gotsul

«Политика министерства состоит в том, что мы не можем и не будем отвечать за развитие какого-то конкретного вида спорта. Это не задание Министерства, это задание соответствующих федераций, которые с каждым годом получают все больше и больше полномочий. Наша задача — создавать условия в стране для развития вида спорта и обеспечивать равные правила игры для всех. Именно этим мы занимаемся», — подчеркнул замминистра.

Альтернатива не подходит

Альтернативный вариант для увеличения финансирования видов спорта с большой массовостью может быть создан с помощью сокращения выплат для видов, которые не приносят Украине ни медалей, ни престижа. Такой подход не новый для мирового спорта. Например, на зимней Олимпиаде в Сочи Нидерланды сделали ставку всего на один вид — конькобежный спорт, — и завоевали в нем 23 медали, включая шесть золотых. В других видах спорта на ОИ-2014 на счету Нидерландов всего одна бронзовая медаль. Украина также могла бы пойти по этому пути, но к таким радикальным спортивным реформам в государстве явно не готовы. И хотя, как отмечает Гоцул, дискуссии на эту тему ведутся постоянно, Министерство намерено продолжать политику финансовой поддержки всех признанных виды спорта. «Введение формульного расчета направлено, прежде всего, на то, чтобы мы больше финансировали тех, кто сильнее. С другой стороны, у нас есть ответственность и перед теми видами спорта, которые не получили широкого распространения. Мы должны определять приоритеты, но должны делать это очень осторожно, чтобы не сосредоточиться исключительно на высоких достижениях и не потерять те наработки и новые инициативы, а также национальные виды спорта, которые могут быть интересны нашим гражданам», — считает Гоцул.

За матеріалами: http://www.unian.net та  http://strana.ua

В Одессе распускают ватерпольную команду – бронзовых призёров чемпионата Украины!

Интервью с Георгием Махарадзе — тренером одесской команды по водному поло ОНМА (Одесская национальная морская академия) – должно было сосредоточиться на том, как проходит подготовка к следующему сезону чемпионата Украины. Хотелось понять, настроены ли одесситы вновь оспаривать медали. Напомню, что команда ОНМА, несмотря на то, что средний возраст игроков всего лишь 16-18 лет, завоевала «бронзу» в чемпионате Украины среди мужчин. Причём награды взрослого чемпионата Одесса выборола впервые за всю историю украинского водного поло!

Но, начав с обычного вопроса «как проходят летние тренировки?», я неожиданно услышала от тренера  ответ: «Мы не будем соревноваться в следующем сезоне чемпионата Украины!»

Георгий, как же так? Команда успешно выступила в национальном первенстве, и вдруг решили не продолжать в следующем сезоне. ПОЧЕМУ?

— Во-первых, весь этот сезон провели в мытарствах и мыслях, где бы взять деньги для поездок на туры. А туров не один-два, а шесть было!  С этим как то справились, добились результата и привезли в Одессу «бронзу» национального значения. Это ещё при том, что в некоторых турах не смогли участвовать многие основные игроки команды, и мы боролись скамейкой запасных. И что?! Оказалось, никому наша победа не нужна!

Как это не нужна? Городу, ещё и морскому, почётно иметь команду – призёров ватерпольного чемпионата…

— Может и почётно, но город нам про это не сообщил. Ребят даже элементарными грамотами не наградили. А они достойны! Ведь мало того, что завоевали первые для Одессы медали во взрослом чемпионате Украины, так ещё и оплачивали поездки на туры со своих и родительских  карманов.

Насколько знаю, местная пресса всё же ваш бронзовый успех без  внимания не оставила?

— Понимаете, отреагировали местные каналы и интернет-издания: сообщили новость о нашем успехе, взяли у меня интервью. Я, конечно, благодарен нашим журналистам, но что дальше?! Хотелось бы в прямом эфире пообщаться с местными спортивными руководителями — сесть за один стол и задавать вопросы. Но такое вряд ли организуют. Я не вижу поддержки командных видов спорта в Одессе, на профессиональном уровне интереса нет ни к кому, разве что к регбистам, но это уже другой разговор.

А вы сами пробовали наладить  диалог с вашим спортивным руководством? Знаете, если гора не идёт к Магомету, то Магомет идёт к горе…

— Конечно, пробовал и не раз. Результат, а точнее его отсутствие, на лицо. Вели разговоры насчёт реконструкции бассейна в Политехе, где ранее мы тренировались. Апеллировали к властям области и города. Всё закончилось обещаниями и то думаю, обещали лишь потому, что шли предвыборные кампании. Уже потом нам сказали, что это не в компетенции местного бюджета, а надо обращаться в Министерство в Киеве. Тогда вопрос – «зачем обнадеживали?». Мы потеряли драгоценное время. Ведь у нас был даже инвестор, но договориться с ним нам не помогли, а терпение инвестора не безгранично.

Сейчас родители ватерполистов младшего поколения хотят опять возобновить борьбу,  добиться аудиенции у местных властей, просят и меня подключиться. Но у меня тоже есть амбиции тренера и мужчины! Потому считаю недостойным общаться с теми, у кого отсутствует патриотизм и желание развивать спорт, утверждая таким способом имидж Одессы. Ведь спорт это не только здоровье, это сильная и интеллигентная нация!

Георгий, но Вы же так любите водное поло и немало сделали для его развития в Одессе. Неужели оставите всё это?

— Я не бросаю водное поло, ведь воспитываю ещё и юношескую команду. Но вот для тренировок взрослой команды, я хочу быть уверен в поддержке хотя бы кого то. Так печально, что мы доводим юношей до молодежного возраста, а потом  их некуда девать. Парни все хорошие и боеспособные, есть результаты, есть желание играть  — их и моё, но невозможно удерживать команду на голом энтузиазме! Поэтому считаю сейчас разумным не продолжать с взрослой командой, а воспитывать новое поколение и при этом опять с терпением ждать, когда же Одесса обратит на наш спорт достойное внимание.

То есть Вы распускаете взрослую команду? Какова же будет теперь судьба ребят?

Да, распускаю!!! В моём понимании, команда либо полноценная, либо лучше её не надо. Если не будет поддержки, то долго парни не смогут играть за свой счёт! Начнем чемпионат и не завершим,  а другое дело пострадает. Я лишь распорашиваю силы, а толку то особо нет. У меня ещё много задач, на которых можно сконцентрироваться, оставаясь в водном поло, и помогать стране, давая новых ватерполистов в сборную. Но это уже тема для другого разговора. А парни, надеюсь, будут поддерживать контакт со мной и спортом, чтоб не забыть о том, с чего начинали и откуда вышли в жизнь. Я их искренне люблю, и мне очень жаль, но другого выхода в сложившейся ситуации не вижу!

13886465_891203457669774_8068715300697002060_n

Разговаривала Наталия Васё