11992029_1676640805890858_1070996914_n

Дмитро Стратан: «Шалена робота — щодня, щохвилини вдень та вночі»

Вихованець львівської ватерпольної школи Дмитро Стратан – призер двох олімпійських ігор у складі російської збірної – 2014-го року завершив  зіркову ігрову кар’єру. Проте на лаврах не почиває — нещодавно минув рік тренерської діяльності Дмитра у Росії. Тож вивідаймо професійні таємниці – як з команди-лузера зробити переможця, ще й навести шороху на Єврокубку. А також — кого з українських гравців вподобав для своєї команди Стратан та чому його дружина Катерина нарікає: «Сподівалася, що Діма закінчить спортивну кар’єру і ми житимемо набагато спокійніше. Стало ще гірше та жорсткіше! Важко, інколи навіть нестерпно »

11938180_1676642782557327_1267981704_n

 

БУВ «ДІМОН» — СТАВ «ІВАНИЧ»

— Дмитре, зараз тренуєте «Динамо» з Астрахані. Саме Ви вивели команду на 3-тє місце у чемпіонаті Росії. Команда здобула медалі вперше за всю історію існування! Цікаво – як вам це вдалося? Адже гравці та умови ті ж, що і до вашого приходу. Але чомусь без вас медалей здобути вони не могли…

  • У серпні минулого року, як завершив ігрову кар’єру, прийняв  «Динамо» Астрахань, яке посідало 7-ме місце у чемпіонаті Росії. Таємниця успіху, напевно в тому, що дав можливість хлопцям повірити — вони сильні і можуть.

До розмови приєднується Катерина Стратан – дружина, вірна супутниця та соратниця Дмитра вже упродовж 16-ти років.

К.С.: — Наталю, на таке запитання вам краще відповім я. Нерви, безсонні ночі, сотні безсонних ночей. Він не давав відпочивати ні собі, ні іншим – всі працювали буквально день і ніч. Колись сподівалася, що Діма закінчить спортивну кар’єру, і ми житимемо набагато спокійніше та тихіше. Не так сталось… Стало ще гірше, активніше, набагато жорсткіше. Як тато і чоловік,  Діма упроловж року  просто був відсутній. Намагалася ставитись із розумінням, бачила, він важко переживає цей період. Не хотів підвести команду та й самого себе.  Він вивів хлопців на той рівень, про який вони навіть і мріяти не могли!

Д.С.: — Справді, прийняв команду в незрозумілому стані. І ще суттєвий нюанс — я тільки закінчив спортивну кар’єру, тож із багатьма хлопцями з цієї команди грав у збірній. Був для них «Дімон», а тепер мав стати «Іваничем». Насправді¸ це нелегко. Та й хлопців не мав права підвести. Я поставив мету – медалі  чемпіонату. А у нашому чемпіонаті 12 команд грає, з них 3-4 реально претендують на перше місце! Тож рівень уявляєте, відповідно і завдання нелегке. Та якщо вже ставлю мету – я її досягну, так було завжди! Після закінченню ігрового сезону, коли  хлопці повісили медалі чемпіонату Росії собі на груди, вони сказали: «Ви не Іванич. Ви – Дмитро Іванович! Дякуємо». А таємниця успіху — у шаленій роботі – щодня, щохвилини вдень та вночі. Катя правильно сказала – на цей період я «пішов» зі сім’ї, я просто там був присутній, був біля них, але не з ними.

  • Долі жінкам спортсменів чи тренерів не позаздриш. Як вам ведеться, Катерино?
  • К.С.: Звичайно, жінкам спортсменів дуже важко, особливо, якщо чоловік — успішний і зірковий. Ви бачите вже чистовик — перемоги, а чернетку, тобто, як ці перемоги досягали, повністю знають далеко не всі. А ми, жінки спортсменів, переживаємо все це з нашими чоловіками. Важко, інколи навіть нестерпно. Але що робити? Ми завжди маємо право вибору – або сім’я і стосунки, або нічого. Кожен живе по-своєму. Я свій життєвий вибір зробила.
  • Тобто волею-неволею водне поло вам довелось полюбити?
  • К.С.: Ні (сміється), полюбила добровільно. По-перше, я сама колишня ігровичка – волейболістка. По-друге, я — уродженка Волгограда, у нас водне поло добре розвинуто, свої зірки були, збірники, та й місцеве телебачення часто ватерпольні ігри транслювало. Та і як може не подобатись спорт, де такі гарні чоловіки, ще й благородні, ерудовані! Цей спорт завжди мене захоплював.
  • А потім ще й «захопила» ватерполіста — гарного українського хлопця, — сміється Дмитро.
  • 10371917_1488351928064024_4656628089298066145_nЗЛІПИТИ ГЛЕЧИК З МИКИТИ
  • К.С. : Не встигла від того сезону оговтатись, новий розпочався. І знову — нерви, проблеми. Його команда опинилася на межі розформування. Не підписували бюджет. Слава Богу, все вже добре. Допомогли губернатор, голова уряду та міністр спорту Астраханської області та президент клубу «Динамо» Юрій Махошвілі!
  •  Дмитре, на новий сезон чемпіонату Росії Ви запросили до своєї команди українського ватерполіста — 19-річного Микиту Апостола з харківського «Слобожанця».  Де пригледіли хлопця?
  • Щороку приїжджаю до Львова, у мене тут живуть батьки та сестра з дітьми — моїми племінниками та похресниками. Тоді ж намагаюся і на змагання сходити. Минулоріч на одній з ігор чемпіонату України мені сказали: «Зверни увагу ось на того гравця». Подивився – він мені сподобався, тому запросив до своєї команди. З ним ще працювати і працювати! Він дуже «глевкий» – не готовий ні психологічно, ні технічно. Просто талановитий молодий хлопець. Він навіть зараз не витримує тих фізичних навантажень, які у мене в команді. Микита часом ображається, коли його сварю –я дуже суворий тренер, а мої хлопці з команди говорять йому: « Ти що! Тішся, що він так. Ось коли не звертатиме уваги, вважай, для тебе все закінчилось»
  • Якщо Микита ще зовсім «глевкий», чим же тоді сподобався Вам?
  • Я його бачу. У нього  серйозне майбутнє, якщо грамотно попрацювати. Порівняю це з ліпленням глечика. Задатки Микити — це поки що матеріал, глина, з якої треба довго ліпити, обпекти любов’ю до водного поло і лише тоді можна говорити про створення міцного глечика. Він дуже талановитий. Зараз велика відповідальність на ньому, а ще більша — на мені, насамперед перед ним і його батьками. Все у моїх руках, намагатимуся з нього щось виліпити, щоби він став дуже-дуже  серйозною людиною у цьому житті.
  • А хтось ще подобається з наших українських гравців?
  • Це ще один харків’янин — Кирило Наволоков. Можливо, він дещо поступається Микиті щодо таланту та багатьох інших показників, але мені здалося, що у нього дуже сильний характер. З тих українських гравців, яких бачив, 2-3 хороші молоді хлопці є ще у львівському «Динамо». Добре, що наставник львів’ян Ігор Зінкевич активніше  залучає молодь.
  • Також заберете Кирила Наволокова до себе?
  • Усе можливо…
  • Пощастило хлопцям. Може на іграх Єврокубку хоч зіграють. На жаль, для наших команд це поки що лиш мрія.
  • Для нас вже також. Минулого року моя команда справді зробила фурор у Єврокубку. Хлопці їхали до Італії прогулятися, тобто ні на що не сподівались. А сталося так, що ми програли італійцям і іншим командам лише по одному м’ячу, а з «Воєводино» –  сильною сербською командою – зіграли внічию. «Шороху» ми там наробили однозначно. Тому мені  прикро, що цьогоріч через фінансові негаразди не братимемо участі.
  • 1599758_285366854949020_976268595_o

СЕСТРА ПОВЕРНЕТЬСЯ НА ЛЬВІВСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

— Дмитро, а продовжіть речення: «якщо б не був ватерполістом, мабуть, би став я ….

  • Футболістом (сміється). Свого часу міг стати  солідним захисником у футболі – були завдатки. Роки два займався цим спортом, ще на плавання і баскетбол ходив. Я і дотепер люблю поганяти м’яч. На жаль, старі травми не дозволяють серйозніше грати. А такі травми, як у мене, не дай, Боже, нікому – переніс 8 операцій на ноги. Отакий він — спорт!
  • Трохи про особисте. Під час  приїзду до Львова скликаєте свою «стару гвардію» ватерполістів?
  • Намагаюся підтримувати зв’язок з тими, з ким виріс та грав у львівському «Динамо». Справді, коли приїжджаю до Львова, намагаюся максимально зібрати усіх хлопців. І мені це вдається. Вони сміються: «живемо на сусідніх вулицях і побачитись не можемо, а ти приїжджаєш і нас всіх об’єднуєш».
  • Ваша сестра Ауріка, котра проживає у Львові, свого часу була відомою політичною журналісткою. Чи не хоче повернутися до цього знову?
  • Вгадали. Сестра просто на певний час зосередилась на вихованні дітей, а тепер вже поставила їх ноги. У скорому майбутньому знову повертається на львівське телебачення.

Спілкувалася Наталія Васьо, всеукраїнська спортивна газета  «Спортивка», № 106