10404427_312683272260713_5105213675747346126_n

Дмитро Стратан: «Бачу тільки один вихід для українського водного поло…»

Останнє, шістнадцяте місце посіли українські дівчата на молодіжному Чемпіонаті світу з водного поло, який завтра завершується у грецькому місті Волос. А нещодавно і в Баку на Перших Європейських іграх не набагато краще виступили наші хлопці з юніорської збірної, фінішувавши на  п’ятнадцятій, передостанній позиції. Що вже й казати про національну збірну, яка давно не заходить далі чемпіонатів Європи. Та й рівень виступу їх на цих стартах залишає бажати кращого. Давайте спробуємо розібратись як ми  докотилися до такого життя.

Для цього до розмови запросила вихованця львівської ватерпольної школи, зірку світового рівня Дмитра Стратана, який сьогодні живе та тренує у Росії. Чому саме Дмитра? По-перше, людина-талант – тренер від Бога, свого часу був універсальним гравцем: призер двох Олімпійських ігор, володар Кубка світу, переможець ігор Світової ліги, заслужений майстер спорту. По-друге, саме Дмитро після завершення чемпіонату світу у Казані, де росіяни виступили невдало, просто таки струсив ватерпольне керівництво Росії, виступивши з рядом викривальних публікацій про стан водного поло в країні. Ця людина мовчати чи лукавити не буде. Він не боїться нікого і завжди говорить правду!

10846415_303626939833013_9194839106883525930_n

— Дмитро, росіянки дійшли до чвертьфіналу молодіжного чемпіонату світу, хлопці у Баку були шостими. Рівень вашого юніорського водного поло значно вищий від нашого. Як вважаєте, чому?

— Все ж ситуація з фінансуванням в Росії, хоч і не набагато, та краща, ніж в Україні. Є сучасні водні комплекси та достатньо велика кількість басейнів, куди можуть приходити діти. Та й на відміну від України, будуються і нові басейни, причому не тільки у великих містах, а й невеличких містечках. Відповідно водним поло займається більше дітей і, як наслідок, рівень молодіжного російського ватерполо вищий від українського.

Ще під час вашого перебування в львівському «Динамо», ви не просто були гравцем, а універсалом – могли закрити будь-які проблемні позиції в команді. У 21 рік ви вже на Олімпійських іграх грали. Але в ті часи таким були не ви один. Тоді була неймовірна КОМАНДА – два Вадими – Рождественський та Скуратов, Олександр Потульницький, Тарас Глушко, Дмитро Андрєєв, Олексій Єгоров, Юрій Сидорович, Павло Прокопенко, Віктор Берендюга та світлої пам’яті Сергій Харін. Суцільні зірки! Як вважаєте, чому зараз, не применшуючи достоїнств сьогоднішніх динамівців, все ж таких гравців немає?

 

— Мені, як колишньому гравцю збірної, а тепер російському тренеру, напевно, некоректно відповідати на це питання. Скажу просто свою думку. Офіційною інформацією я не володію, але з того, що бачив на Україні (а рідних я провідую щонайменше раз на рік) і що чув від своїх українських товаришів, зробив наступний висновок. Насамперед, проблема в плачевному стані усіх водних об’єктів, які знаходяться в Україні. Наприклад, у Львові ці об’єкти або закриті або зруйновані. У дітей немає можливості тренуватися. А всі проблеми починаються якраз з дитячого спорту, дорослий спорт – це вже верхівка айсбергу.

11866284_1006403026050306_1264552801632207576_n

— У вас в Росії з дитячим спортом відносно гаразд. Чому ж тоді національна збірна Росії давно пасе задніх на світовій арені? Тільки не ображайтеся – просто цікаво. Українська збірна взагалі туди не потрапляє вже давно.

— І не подумаю. Я також вважаю виступ російської збірної, як чоловічої, так і жіночої, на чемпіонаті світу незадовільним. Причину вбачаю в тому, що зміна поколінь у національних збірних Росії і України відбулася при зламаній системі підготовки молодих спортсменів. Тому з нових гравців не виросли нові Берендюги, Рождественські, Потульницькі і т.д.

— Дмитро, ви про яку систему зараз?

— Є поняття виплекання майбутніх зірок – класних гравців. Це система: «набір – потім відбір – спортивні училища – друга команда – перша команда – збірні (юнацька – молодіжна – доросла)». Уся ця система зараз не працює! Коли ще я тренувався, у мене була система підготовки. Тепер її не має. Додайте сюди ще басейни, точніше, їх відсутність. У Львові я приходив о дев’ятій ранку на відкритий басейн «Динамо», який знаходився у парковій зоні і якого сьогодні вже не існує. А спитайте мене, Наталю, коли я йшов додому з басейну?

10561694_743119482421465_8290200862203947784_n

 

— О дев’ятій вечора?

 

— Коли вже комарі кусали. Я був цілий день на басейні. А за таких умов, навіть не будучи надто талановитим, виростеш у хорошого гравця.

А вихід? Чи є він взагалі для українського водного поло?

— Я бачу лише один вихід – має бути державна програма розвитку цього виду спорту. Якщо люди хочуть – а їх у вас багато, я це знаю – підняти водне поло, для цього потрібна дуже серйозна фінансова підтримка зі сторони держави. Смішно говорити, що водне поло – дешевий вид спорту, надягнув плавки і пішов. Це ціла інфраструктура – басейн, обігрів тощо… Це буде надзвичайно довгий шлях, адже видів спорту, які потребують допомоги, дуже багато, а грошей в держави мало. Та було б бажання у вашого керівництва – гроші можна відшукати… Для початку, хоча б на відкриття одного-двох басейнів.

А ще у вас хороші тренерські кадри! Дуже хороші! До прикладу, зараз до Києва повернувся Віктор Бондаренко, який двадцять років грав в Іспанії. Він знає свою справу і знає її серйозно. Треба, щоб ваше керівництво звернуло увагу на цю людину і дало можливість йому розвернутися. Це не те що треба, а просто необхідно для вашого ж блага, для ваших дітей в кінці кінців!

resize

 

А чи не хотіли би ви також повернутися в Україну і допомогти розвивати нам водне поло? Питаю цілком серйозно – знаю, що вам властивий спортивний запал, авантюризм та азарт. Свого часу саме це примусило вас залишити французький клуб «Марсель», де ви, як «сир в маслі» були, і приїхати грати у невідомий тоді нікому російський «Штурм», який тільки формувався?

 

— Спокійне розмірене життя, яке обіцяло перебування в Марселі, не для мене. Я революціонер по натурі! Було цікаво взяти участь в процесі створення клубу і в подальшому його розвитку. А зробили ми з хлопцями це круто! Чотири рази ставали чемпіонами Росії, двічі володарями Кубка Росії, дійшли до «Фіналу чотирьох» у Євролізі. Вертаємось до нашого питання. Я дуже люблю Україну і Львів зокрема. Вдячний людям, які мене виховали. Ціную тих, з ким свого часу був пліч-о-пліч. Та ніхто мене ніколи не кликав назад. Зважаючи на азарт, який мені характерний, можливо ризикнув би, не факт, що ні. Та щоб про це розмірковувати, має бути якась пропозиція. Ось коли вона з’явиться, тоді і повернемося до цього питання.

 

Зараз, після невдач вашої збірної в Казані у російській ватерпольній Федерації «голови то полетять». А ви не хочете очолити збірну Росії?

 

— Що голови полетять, сильно сумніваюсь. Розраховую на інше – я все таки не остання людина у водному поло Росії. Думаю, мене почули після всіх моїх інтерв’ю, тож усі ці рухи принаймні призведуть до діалогу. А якщо почнеться діалог – буде прогрес і тоді ми зможемо зрушити з мертвої точки. А щодо тренерства – пропозицій не було, по-перше, а по-друге, збірній я скоріше за все не потрібен.

 

Чому?

 

— Я лише починаю свій тренерський шлях, поки рано ще у збірну.

17722_1656721611216111_155052796861726153_n

— Дуже сумую за Львовом, – наостанок каже Дмитро, дізнавшись що я його землячка. – Та нещодавно приїздив – а це вже не мій Львів. Це сучасне красиве місто для туристів. А я люблю мій старенький Львів – його скрипучі брами, маленькі затишні кафешки, літній львівський дощик. Можливо, справа ще й в тому, що у мене та моїх друзів на скронях вже сивина. Ми постаріли. А Львів штучно омолоджується, біжучи в ногу з часом. Та й інше покоління прийшло. Ось так – ніби і моє місто, але вже не моє.

 

Розмовляла Наталія Васьо, за матеріалами http://zik.ua/ua

(http://zik.ua/ua/news/2015/08/22/dmytro_stratan_bachu_tilky_odyn_vyhid_dlya_ukrainskogo_vodnogo_polo_618435)