pLETNDKgS6c

Астраханський привіт Україні від Микити Апостола та Дмитра Стратана

Нещодавно 18-річний гравець харківського «Слобожанця» та збірної України Микита Апостол перебрався до астраханського «Динамо».  Тренер команди Дмитро Стратан побачив у хлопцеві величезний талант і обіцяє зробити з нього зірку світового рівня. За умови, що Микита витримає вишкіл у відомого ватерполіста. Тож сьогодні дізнаймося багато цікавого про те, як складається у молодого гравця в Астрахані? Чи згоден на муштрування задля великого майбутнього? А заразом і деякі наболілі питання українського ватерпольного життя піднімемо…

 І граю я на чужині…

  • Микито, чи було несподіваним запрошення до команди «Динамо» Астрахань?
  • Ще й яким несподіваним! У нас в Україні більшість ватерполістів років в 20-25 отримують пропозиції з-за кордону. А Дмитро Іванович мене запримітив ще у мої 17 років. Тоді у 2014 році на Кубку України він сказав: «через рік приїдеш до мене». Я й сподіватися не смів. Та коли вже Дмитро почав дзвонити в Україну і дізнаватися за мене, зрозумів – таки все серйозно!
  • Скільки часу граєш у Росії?
  • Більше двох місяців.
  • Чи можеш вже за ці два місяці проаналізувати: чому російське водне поло сильніше за українське?
  • У них є вода – ось і основна причина. Є зал. Вони мають значно більше можливостей для тренувань. У нас в Україні брак води. Я в Харкові грав за «Слобожанець», то ми тренувалися разом зі своїми суперниками по чемпіонату України – командою ХПІ. А влітку на відкритих водоймах.
  • Як розписаний день ватерполістів в Астрахані?
  • Вранішнє тренування – 3 години, вечірнє — дві. Зранку: година плавання, година залу, година води. Вечірнє тренування – година залу, година гри.
  • Солідна підготовка. Звичайно, для плекання твоєї ватерпольної майстерності — це плюс . Та є зворотна сторона медалі – надто різко збільшив навантаження у порівняння зі звичними для тебе…
  • Ніколи не вважав себе слабким, та, почавши підготовку з астраханським «Динамо», я неймовірно втомлювався і просто таки з ніг валився у перші дні. Та вже поступово втягуюсь.
  • Чи не було такого, що пошкодував про зроблений вибір і захотів повернутися додому?
  • Такого не було. Був момент, що просто захотілося з’їздити ненадовго додому. А так, щоб повертатися назавжди, ні. Це великий стрибок у моїй ватерпольній кар’єрі. Сподіваюся, у мене дійсно є талант, про який говорять багато людей, тепер завдяки Дмитру Івановичу отримав шанс його розвивати.
  • А не відлякав тебе трагічний випадок з гравцем збірної Росії і казанського «Синтезу» Владиславом Тимаковим? Офіційною причиною смерті Влада назвали  інфаркт. А ось що його спровокувало  – тайна за сімома замками: поговорюють і про невиправдано шалені навантаження, і про фармакологічний чинник. На Україні таких випадків не було принаймні…
  • Не злякало, сумно просто було і якось образливо – хлопець такий молодий. Хоча згадую, я таки замислився – чи правильно працюю, чи не завеликі навантаження беру на себе. Адже ми дуже багато плаваємо — до 5-6 км на день перед початком сезону, та 3-4 км у міжтуровий період. Зізнаюся, я інколи на контрольних замірах пульсу можу тренеру дещо знижений показник сказати, щоб він не сварився, що я неправильно виконав щось, про що одразу засвідчить збільшене серцебиття. А потім заспокоїв себе: я ж вже 8 років займаюся водним поло і поки, тьху-тьху, нормально реагую на навантаження. Сподіваюся, так воно буде і надалі. Я слідкую за здоров’ям, стараюся проходити медогляди. А всілякі там анаболіки мені не пропонують, та й я такого не прийматиму ніколи. Хай необхідну м’язову масу нарощуватиму повільно, років п’ять, але тієї гидоти пити не стану.
  • Чи важко у такому юному віці опинитися на чужині, далеко від дому?
  • У побутовому плані – нормально. Винаймаю житло, попрати-поприбират-їсти наварити – все можу. А ось морально…. Лише перший тиждень насолоджувався свободою, а потім почав сумувати за рідними, друзями. Хоча знайшов хороших друзів в Астрахані – та все ж це не мої, харківські.
  • Чи порозумівся з гравцями команди, адже більшість з них вже не юнаки, як ти, а дорослі чоловіки? Крім того, ти з України, а в умовах неоголошеної війни між нашими державами, ми не можемо відкидати і політичну складову…
  • Війну придумали і підтримують багатії та політики. Дякувати Богу, в Астрахані виявились порядні люди, і ми не змішуємо гру з політикою. Та й Дмитро Іванович родом з України – зі Львова, так що земляки. Щодо віку гравців — дійсно, в команді є ватерполісти, яким по 35-40 років, я там — наймолодший. Є ще один хлопець, якому 17, але він не грає, а поки що лише тренується з командою. Різниця у віці абсолютно ні на що не впливає. Команда дуже хороша, мені у ній  подобається . І Дмитро Іванович — класний тренер — я вдячний йому за все!

1Mykyta-APOSTOL

Про ТРЕНЕРА або чому Дмитро Стратан назвав Микиту ШАЛАПУТОМ…

  • А як склалися стосунки з тренером?
  • Добре. Він лише нещодавно закінчив кар’єру, тож не просто теоретик, а й практик. Ще й який практик! Ви ж в курсі, що Дмитро Іванович — призер двох Олімпійських ігор, володар Кубка світу, переможець ігор Світової ліги, заслужений майстер спорту. Не менш талановитий з нього, на мою думку, і тренер. Саме йому за рік часу (!) вдалося вивести астраханське «Динамо» на 3-є місце у чемпіонаті Росії. До його приходу у «Динамо» команда в призах ніколи не була. У нас після кожної гри – детальний аналіз! Якщо комусь щось незрозуміло, Дмитро Іванович персонально приділить гравцеві увагу і пояснить що й до чого. Він має безліч думок і дуже цікаво їх висловлює.
  • Ну, як висловлюються тренери, відомо багатьом…Потрапляв вже під гарячу руку?
  • Потрапляв, звичайно (сміється). Тренер також людина — буває спокійний, буває кричить – я все розумію, адже я ще молодий і недосвідчений. Напевно, часто нервую його. Це робочий процес.
  • А в побуті чи взяв тренер над тобою опіку?
  • Дмитро Іванович зустрів мене, показав місто. В гості до себе не раз запрошував. Постійно турбується про те, чи маю щось їсти, чи все добре Якщо мама не може додзвонитися до мене, телефонує тренеру, який жодного разу не відмовив їй, завжди спілкується. Він хвилюється за мене, відчуває відповідальність. Якщо їду в Україну додому чи на змагання, завжди перевірить – як я доїхав, чи все добре. Ось останній випадок, учасницею якого ви також були (сміється). Викликали мене на збір до Львова. Я забув по приїзді передзвонити тренеру. Так Дмитро Іванович через Вас переказав на мою адресу: «Шалапут! Коли тренер просить дати про себе знати, значить треба виконувати».
  • Мені здається, що у тому «ШАЛАПУТ» стільки батьківської турботи та любові…
  • Ось-ось. Дмитро Іванович дуже суворий на тренуваннях, а у житті — Людина з великої літери.

udl7VuJyVK0

«5-ть тактик для нападу та 5-ть для захисту! Я вражений!»

  • Як закінчили І тур чемпіонату Росії?
  • Та ми вже сьогодні і ІІ тур завершуємо.

У І турі в Астрахані, крім нас, взяли участь ще 5 команд. Ми перемогли молодіжну збірну Санкт-Петербургу 27-2 (6-0, 8-1, 7-1, 6-0), команду ЦСП (Центр спортивної підготовки) м. Москва – 15-6 (5-1, 2-4, 5-1, 3-0), «Штурм-2002» 14-9 (4-2, 4-2, 2-3, 4-2). Програли команді «КІНЕФ» м. Кіріші 9-12 (3-3, 1-2, 2-5, 3-2). До слова, у Кірішах грають ватерполісти, які виступали за БМК (Харків) років п’ять тому – Кирило Ніколаєнко та Кузьменко (ім’я, на жаль, не пам’ятаю). А тезкам з Москви поступилися одним м’ячем (від авт.: Динамо» м. Астрахань — «Динамо» м. Москва 5-6 (0-0, 2-1, 1-3, 2-2).

У ІІ турі у м. Чехов перемогли «Синтез-Академію» м. Казань 15-3 (3-0, 3-2, 4-1, 5-0), РЦОП м.Мінська 24:5 (4:0, 6:4, 7:1, 7:0) та поступилися «Синтезу» м. Казань 8-9 (1-2, 3-1, 2-3, 2-3).

  • Скільки голів забив за два тури?
  • — У ІІ турі – три голи у грі з РЦОП м.Мінська. Сьогодні ще граємо з командою ВМФ м.Санкт-Петербург. А за перший тур точно не пам’ятаю. (від авт. — довелося підраховувати самій: зб.Санкт-Петербургу — 4-и голи , «ЦСП» — 2, «Штурму» та московському «Динамо» — по 1).
  • -А що у грі І-го туру з командою м.Кіріші? Чому жодного голу?
  • — Зробив помилку і був посаджений тренером на лаву запасних. Так само у грі з московським «Динамо»: спершу почав грати, помилився, опинився на лаві запасних, і лише наприкінці гри зайшов на хвилину, тоді і забив гол у ворота москвичів. Тут політика така: помилився – руш на лаву запасних «відпочивати». Це і є найгірше покарання.
  • — Наскільки знаю чемпіонат Росії потужніший від нашого українського?
  • Так – у чемпіонаті Росії 12 команд грають, які поділені на групи. У них є плей-офи. Мені взагалі після нашої української системи поки що важко тут розібратися. У нас всього за сезон національного чемпіонату 6 турів було заплановано, один з яких відмінили. А тут лише до грудня 7 турів, з яких два вже відіграли! Ще хочу сказати про рівень підготовки моєї нової команди — я був вражений тим, що у команди на ігри напрацьовано п’ять тактик нападу, і стільки ж — для захисту!
  • До речі, чи не було такого, що коли ти приїхав, Дмитро Іванович посадив тебе і сказав: «Так, відтепер забудь усе, чому тебе вчили і слухай сюди…»
  • Десь так і було (сміється). Дмитро Іванович змінив мені навіть техніки плавання та удару, а тактично перевчався майже усьому.
  • Амплуа не поміняли часом?
  • Ні, так само я нападник, просто якщо раніше стояв у другій лінії, зараз більше стою на краю.

Mykyta-APOSTOL

Про гроші: чи багато заробляє Микита? скільки сплатив відступного Федерації водного поло України? чому Дмитро Стратан має оплачувати квитки для приїзду хлопця у збірну України?

  • Микито, а скільки тепер заробляєш?
  • Озвучувати суму не буду, скажу одне – вона пристойна. На життя, винаймання житла і харчування мені вистачає. Якби ці гроші на українські ціни – взагалі би супер було, а в Росії ціни значно вищі… Але гроші хороші.
  • А чи продовжуватимеш у новому сезоні чемпіонату України грати за «Слобожанець»? Чи зможеш об’єднати виступи за команди Астрахані і Харкова?
  • На жаль, ні, у російській лізі таке не дозволяється. Якщо у мене вийде, я влітку 2016 року зіграю за «Слобожанець» на Кубку України. Ну, і виступи за українську збірну ніхто не відміняв.
  • За твій перехід до Росії Федерація водного поло України запросила грошову компенсацію, яку довелось виплачувати твоїм батькам. Про яку суму велася мова?
  • 1,5 тисячі Євро.
  • І я так розумію, що при цьому всьому, Ти і надалі виступатимеш за збірну України?
  • Так.
  • А як прокоментуєш відгук свого нового тренера про абсурдність цієї компенсації. Цитую: «Я ще розумію, якщо клуб вимагає чогось, все ж знайшли, тренували! А тут Федерація! Жах! Мені дуже цікаво, що зробила Федерація для отримання компенсації і за що саме вона! Це існує тільки у Федерації України! Батьки Апостола самі заплатили гроші! Нонсенс! Так ще й з претензією, що мій клуб повинен оплачувати приїзд в збірну команду України! Зараз Микита сам оплатив квитки на останні збори у Львові! То як це розуміти?»

Дійсно, Микито, як це розуміти?

  • На збори я приїхав не з самого їх початку, а пізніше, тому і вимушений був купляти квитки за свій рахунок. А квиток, на хвилиночку, 700 гривень коштує.
  • Тобто тобі не повернули вартість проїзду, не виплатили добових?
  • Добові сплатили, дорогу — ні.
  • Микито, ти — єдиний з України, кого останнім часом забрали закордон. Чи не виникло у тебе відчуття: «Оце так! Та я ж зірка»?
  • Ні (сміється). У нас ще стільки достойних хлопців, хочеться, щоб і на них звернули увагу. Я зараз не лише про закордон говорю, а й про Україну. Наприклад, мій товариш по «Слобожанцю» Вадим Євстратов (21 рік). Чому його досі не взяли у збірну? У цьому сезоні він забивав хороші голи і на турах чемпіонату України, і на Кубку. Має величезне бажання грати у водне поло: не пропускає жодного тренування, самостійно займається у залі, попри брак часу у зв’язку з навчанням у ВНЗ. Щодо закордону впевнений був відсотків на двісті, що першого закличуть мого друга, також гравця «Слобожанця» — Кирила Наволокова (19 років). Молодий, працьовитий, багато забиває, добре себе зарекомендував у ватерпольному світі. Він хотів грати в Америці, куди відправив запит, та не отримав відповіді і опустив руки. Мені не хочеться, щоб Кирило «зав’язав» з ватерпольними мріями! Тепер він більший акцент зробив на навчанні. Та думаю, як би з’явилася хороша пропозиція, радо погодився б на неї… Сподіваюся, прийде не лише мій, а й їх час.

Розмовляла Наталія Васьо